Сен 14

Цей тест я колись читала, але не змогла знайти, коли було треба. Історія типу червоних кросівок. Ідеї іноді видозмінюються та живуть в розумах інших людей незалежно від волі творця. Такий собі приклад вдалої випадкової мутації в культурній еволюції.

"Между прочим. В Ярославле снимали выноску окна к сцене «Афоня просыпается в комнате Кати» (фильм «Афоня»). Снимать надо было в пять утра. Утренний режим – солнце еще не взошло, но уже светает. По задумке там, за окном, должны были возвращаться со свадьбы молодожены. Но в половине пятого выяснилось, что свадебное платье невесты забыли в Москве. Я уже хотел снимать просто пейзаж, но тут оператор Сергей Вронский показал мне на лошадь, которая тащила телегу с бочкой…
– Пусть эта телега проедет, – сказал он.
Сняли лошадь.
Первой на этот кадр обратила внимание жена художника Левана Шенгелия Рита.
– Как ты это потрясающе придумал, – восхищалась она после просмотра на «Мосфильме». – Как это точно!
– Что точно? – осторожно спросил я.
– Лошадь! Он делает предложение – а потом лошадь. Вот и Катя, как эта несчастная лошадь, будет тащить груз омерзительного, пьяного хамства и нищеты всю жизнь! Ведь так?
Я скромно кивнул.
Через год «Афоню» показывали в Лос-Анджелесе в большом кинотеатре. Рядом со мной сидел классик американского и мирового кино, тбилисский армянин Рубен Мамулян. Когда на экране появилась лошадь с бочкой, раздались аплодисменты. После просмотра я его спросил:
– Рубен, а почему аплодировали, когда появилась лошадь?
Он усмехнулся:
– Не думай, что американцы такие тупые, как пишут ваши газеты. Что тут понимать? Он спрашивает «Ты замуж за меня пойдешь?» И сразу – лошадь с повозкой. Замужем за ним она и будет, как эта лошадь. Я угадал?
И я опять не стал уточнять. Кому интересны лишние подробности?"

https://marynochka.dreamwidth.org/619676.html

https://marynochka.livejournal.com/624943.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

Мар 1

  Колись, вже не пригадаю де,  довелось читати розсуди на тему сприйняття класики. Мовляв, все колись було вперше, і те, що нам добре відоме, те, без чого і уявити важко базові складові освіти теж було не завжди. А більшість того, що ми вважаємо класикою, з`явилося не так вже і давно. Скажімо, в часи Пушкіна його твори не вивчали в школі і, взагалі, обов`язкова література для читання була іншою. Ще є жарт про те, що Пушкін не читав Толстого і інших класиків і саме тому був геніальним. Тобто, якщо вам закидають, що ти, безкультурщина, не читав те і те, можна відповідати: що я, сам Пушкін цього не читав.
  Одного разу довелося спостерігати, як дівчина приблизно 17 років почала реготати, побачивши книгу з назвою Ідіот. Це неймовірно, але вона ніколи нічого не чула про цей роман і дивилася на нього чистим поглядом первісної людини. Вона бачила поєднання протилежностей - солідний том і дурнуватий напис на ньому. Оговтавшись від шоку, я тоді подумала, що класик, коли ще не був таким, можливо і розраховував на бурхливу реакцію, даючи ім`я своєму творінню. Для читачів, які бачили її вперше, вона була дивною, провокуючею, дратівливою, а значить, і неодмінно привертала увагу, не даючи про себе забути...
  Час біжить чим далі, тим швидше, нагортаючи все нові і нові лави видатних творів. Не стигнеш озирнутися, як інформаційне море здіймається новим припливом і, знаходячи для себе щось нове, виявляєш, що воно вже встигло стати класикою.
  Не розумію,  як  можна було жити стільки років і не знати про серіал Джувс і Вустер. Першу серію дивилася, відчуваючи захват і розглядаючи молодого Стівена Фрая. Тітри повідомили, що,  крім нього в ролях - Х`ю Лорі. Що? Хто? Це неймовірно. Не так вже він сильно змінився, щоб не впізнати. Але це невпізнання було наче подорож в минуле. В той час, коли це тільки знімалося і всі дивилися кіно, не тримаючи в голові пізніших ролей актора і змін його зовнішності. Перший, нічим не замуляний, погляд. Рідкісне відчуття.

http://ne-znaiko.livejournal.com/216527.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

Ноя 24

У вівторок, 1 грудня, у вінничан буде чудова нагода познайомитися та поспілкуватися з військовим капеланом Андрієм Зелінським. Отець Андрій здійснює своє служіння в зоні АТО, стоїть пліч-о-пліч із тими, хто захищає нас. Про це він і написав книжку «Соняхи. Духовність на час війни», яка є книжкою історій, вдячності і пам’яті.

Про вміння пам’ятати, бачити, співпереживати і любити говоритимуть у Вінниці в Будинку офіцерів (пл. Перемоги, 1). Андрій Зелінський розповість не лише про саму книгу, а, перш за все, про людей, яким вона присвячена. Модеруватиме зустріч Марина Тепленко. Окрім розмови, відбудеться показ документального фільму «Капелани», одним із героїв якого є отець Андрій. Початок – о 18:00. Вхід вільний. Також отримати автограф Андрія Зелінського можна буде у книгарні «Є» (вул. Соборна, 89), де з 16:00 до 16:30 триватиме його автограф-сесія.

«Соняхи. Духовність на час війни» – книжка, написана військовим капеланом, який постійно здійснює своє служіння в зоні АТО, стоїть пліч-о-пліч із тими, про кого пише, підтримує їх і проводжає в останню путь. Вона – про друзів і для друзів, а тому написана з любов’ю та щирою вдячністю. Тут зібрані тексти про глибоке і про глибоко людське, про духовний вимір людського досвіду війни та про справжню любов, здатну перемінити людину на сонце, а наш спільний біль – на радість спільної надії. Адже хлопці, про яких ідеться, – молоді офіцери Збройних Сил України, – втілення відданої та жертовної служби своєму народу, щирої, щедрої та до кінця вірної любові. Відтак книжка водночас є даниною світлій пам’яті тим, хто в час, коли Україну огорнула непроглядна темрява, соняхами запалали на полях української журби. Книжку видало «Видавництво Старого Лева».

«Ця збірка є також скромною даниною пам’яті – надзвичайно щирою і дуже відвертою – усім, хто пройшов крізь моє життя і назавжди залишився сторожем вічності на якомусь із полів українського Сходу, – каже Андрій Зелінський. – Писалося упродовж року воєнного протистояння у різних неспокійних і гарячих точках сьогоднішнього фронту. Інколи думки народжувались «там», а викристалізовувались у слово уже «тут». Тексти справжні, як і образи та почуття, в них описані. Вони – про духовний вимір людського досвіду війни та про справжню любов, здатну перемінити людину на сонце, а наш спільний біль – на радість спільної надії».

Стрічка «Капелани» – спроба побачити війну в Україні очима священиків. Це чотири історії про тих, хто бореться за людські душі на передовій. Герої фільму – військові капелани, що несуть службу в зоні проведення АТО: отець Любомир Яворський, отець Андрій Зелінський, отець Ігор Федоришин, отець Іван Ісаєвич. У кожного з цих героїв свій шлях на схід. «Капелани» – дебютна повнометражна робота 26-річного Валентина Дігтяренка, випускника Школи журналістики та медіакомунікацій УКУ. Він стажувався в Україні та за кордоном, має також історичну освіту. Великий вплив на становлення як автора став досвід проживання у різних куточках України. Продюсер фільму – Павло Казанцев.

http://lorna-l.livejournal.com/1043617.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...