Апр 10



Леонід Кіндратович Чернов (Малошийченко) (1899–1933) — український поет, прозаїк, учасник «Нової генерації».

Перша збірка віршів російською мовою — «Профсоюз сумасшедших» — вийшла 1923 року у Владивостоці. А влітку 1924-го Леонід Чернов прилаштувався журналістом на найбільший тоді радянський вантажний пароплав «Трансбалт» і вирушив у плавання з Владивостока в Одесу. За чотири місяці пароплав пройшов маршрут Владивосток–Коломбо–Трінкомалі–Мадрас–Бомбей–Перім–Червоне море–Суецький канал–Середземне море–Дарданелли–Стамбул–Одеса.

Його подорожні враження «Под тропиками на советском корабле» спочатку з’явилися російською мовою в журналі «Звезда» (№ 4, 1925), а 1928-го вийшли українською мовою під назвою «125 день під тропіками» у Державному видавництві України.

На титулі додано: «Державний науково-методологічний комітет Наркомосвіти УСРР по секції соціяльного виховання дозволив до вжитку як допомічний посібник по книгозбірнях установ соцвиху».

Леонід Чернов
АКУЛА
(Із книжки «125 день під тропіками»)

«В глибині теплих зелених хвиль біля нашого борта темніє й розпливається чудна пляма.
Матроси хмуряться!
— Чорти її принесли!
Появу акули вважають за недобру ознаку. За старих часів казали: або буря, або покійник буде на борту.
Гриша, наш піонер, виявив надзвичайну ініціативу.
— Давайте, товариші, впіймаємо її!
Побіг до капітана, дістав дозвіл.
Добули великий гак, причепили до нього фунтів десять гнилого м’яса. Замість поплавця — колоду.
Все знаряддя причепили до товстої линви й кинули “вудочку” за борт.
Хвилина.
Дві.
Три.
Колода хлюпає серед прозорих хвиль.
— Погані у неї лоцмани, — похитав головою наш старий боцман.
— Які лоцмани?
— Т’аджеж акула — короткозора риба. От з нею й плавають дві рибинки, провідники. Вони й наводять її на здобич. Лоцмани називаються...
І раптом у воді — знайома тінь. Колода закрутилась і потонула. Линва натягнулась, як струна: от-от розірветься. Потім враз одпустило.
— Тягни!
П’ятнадцять матросів, крекчучи й охаючи, ледве тягнуть канат.
Над водою з’являється огидна кругляста блискуча голова з маленькими злими оченятами. Акула крутиться, звивається, дзвінко ляскає хвостом по борту пароплава, розкидаючи навколо веселкові бризки.
Капітан націлився з револьвера і всадив у блискучу голову п’ять куль відразу.
Акула затихла.
Тушу підтягли щільно до борта і, ради обережности, доторкнулись до неї палицею. Акула здригнулася й клацнула зубами. У нас від того мурашки забігали поза шкірою. Тоді боцман прив’язав до довгої палиці ножа й одним влучним ударом випотрошив хижачку. Акула відразу стала легка, її без особливих зусиль витягли на чардак.
Акулі відрубали щелепи, щоб видерти на спомин зуби, а мертву тушу викинули назад у море...
Як швидко смеркає під тропиками!
Щойно неймовірно величезна куля сонячна сховалася за далекий обрій, а в все навкруги вкривається прозорим серпанком.
Не встигнеш глянути вгору — всю землю обгортає тепла чорна тьма. На чорному оксамитовому небі запалюються величезні зорі, волохаті, наче блискучі павуки. І висять вони так низько над головою, що, здається, досить простягти руку — й дістанеш із неба зірку.
Ген-ген далеко миготить зеленкуватими вогниками Південний Хрест».

https://starovina.livejournal.com/458921.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

leave a reply